У світі зведено на сьогоднішній день 1384 пам ятники Тарасу Шевченку europosud.ua/ : 1256 в Україні та 128 за кордоном у 35-ти державах.
В Україні найбільше пам ятників встановлено на Івано-Франківщині 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.
За кордоном найбільше пам ятників встановлено у Росії 30 (10 пам’ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані 16, США 9 та Канаді 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.
Перший пам ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.
В Україні перший пам ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1881 році.
Одним із кращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам ятником Т. Шевченку в Україні вважається пам ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори пам ятника скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Він є одним із символів міста і водночас яксравим зразком скульптури соцреалізму.
Народився майбутній поет у с. Моринці на Київщині, у сім’ї кріпаків. 1822 р. пішов "у науку" до дяка у с. Кирилівка.
По смерті матері (1823), а згодом і батька (1825), Тарас сповна пізнав сирітську долю. Наймитував, виконував обов’язки козачка у панських покоях П.Енгельгарда, потай малював. 1831 року Енгельгард виїхав до Петербурга, помандрував туди з панським майном і Тарас.
Доля Тараса Шевченка упродовж багатьох років була тісно пов’язана з Петербургом. Петербурзький період життя загалом становив 17 років. Тут його визволено з кріпацтва, промайнули юнацькі роки, тут він навчався в Академії мистецтв, сформувався як художник і поет.
Заняття в Академії поступово відсунулись для нього на другий план. Чимдалі більше часу займала літературна праця. Євген Гребінка, який високо цінував перші вірші поета, надрукував їх у збірнику "Ластівка". 1840 року з’явився "Кобзар’", час виходу якого у світ І.Франко вважав епохальною датою у розвитку українського письменства.
Вміщені у невеликій книжечці, на 114 сторінках, 8 поетичних творів одразу ж лягли на серце українського народу.
Поет мав нагоду побувати в рідному краї, подорожував по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлю, Волині. Саме у 1843-1845 рр., коли Т.Г.Шевченкові виповнилось 30 років, творчість його досягла свого апогею. Ці три літа стали спалахом поетичного генія Кобзаря. Тоді було створено такі поетичні шедеври, як "Розрита могила", "Сон (Комедія)", "Сліпий", "Наймичка", "І мертвим, і живим&hellip", "Псалми Давидові", "Єретик" – всього 23 вірші й поеми.
І знову опинився Шевченко у Петербурзі, вже як в’язень каземату III відділення царської охранки у справі "Про Украйно-Слов’янське товариство. Про художника Шевченка". Гнівні рядки Шевченкових поезій "Сон", "Кавказ", "Заповіт", "Три літа", знайдені у нього при арешті, стали приводом до ув’язнення без суду і слідства.
В Оренбурзі, Орській фортеці, Новопетровському укріпленні (нині Форт Шевченка) проходили роки принизливої муштри. Та десятилітня служба із забороною "писать и рисовать" не знищила ні поета, ні художника. Шевченко вижив морально й фізично. Лірика каземату і часів заслання ("Неофіти", "Юродивий", "Осії. Глава XIV", "Титарівна", "І виріс я на чужині", "Якби ви знали паничі", "І золотої й дорогої") – то найвищі вершини поетичного духу.
Лише 21 липня 1857 року завдяки невтомним клопотанням друзів Тараса Григоровича, а, головним чином, внаслідок нового революційного піднесення, стало можливим звільнення поета.
Ще два тижні бюрократичної тяганини й нарешті 43-річний поет, який за все своє життя прожив на волі лише десять літ, а встиг за цю мить часу започаткувати нову епоху в літературі, ступив на палубу пароплава "Меркурій", який доставив його в Астрахань. Ще півроку неволі додав Шевченкові Нижній Новгород – мусив чекати дозволу на в’їзд до Петербурга під нагляд поліції.
Його чекали побратими Микола Костомаров, Семен Гулак-Артемовський, Пантелеймон Куліш та багато інших.
Почався найкоротший, тривалістю всього чотири роки, зате дуже інтенсивний і високий, натхнений мистецьким рівнем, період творчого життя Шевченка.
Він бере участь у виданні журналу "Основа". 1860 р. втретє виходить "Кобзар" українською мовою та у перекладах російських поетів. Двома накладами надруковано альманах "Хата" з дев’ятьма новими поезіями під редакційною назвою "Кобзарський гостинець". Останнє прижиттєве видання Шевченка – "Буквар південноруський" 1861 р., який він видрукував власним коштом для українських недільних шкіл, щоб поширювати в Україні.
Митець серйозно зайнявся гравіруванням. За успіхи в цьому мистецтві йому було присвоєно звання академіка.
Вірші останніх місяців життя поета вражають трагізмом і безнадією, почуттями, яким раніше душа поета чинила опір ("Якби з ким сісти хліба з’їсти&hellip", "Не нарікаю я на Бога&hellip", "Чи не покинуть нам, небого").
Помер поет 10 березня 1861 року самотнім, не здійснивши навіть природньої людської мрії про сімейний затишок у власному домі.
Проводжав Шевченка в останню путь мало не увесь літературно-мистецький Петербург. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли тіло в Україну й перепоховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі.