Картини alfaic.ua/ олодимира инниченка, за словами мистецтвознавців, виконані у м’яких тонах, маляр був прихильником пізнього французького експресіонізму. Серед робіт – галерея автопортретів і портретів дружини Розалії инниченко натюрморти та пейзажі. Особливе місце займають так звані «міські картинки»: вузенькі вулички, викладені бруківкою невеликі будиночки та особняки, клумби та сквери… Кіровоградські історики вважають, що на деяких картинах инниченка можна побачити краєвиди саме Єлісаветграду. Адже в еміграції инниченко згадував рідне місто, як нібито своєрідний «маленький Париж», в якому він уперше відчув смак до творчості. На жаль, парижський термін вигадали недавно та для значимості приписали Миколі Добролюбову.« олодимир Кирилович – наш земляк, і перші 20 років його життя пов’язані з цим краєм, – наголошує кіровоградський краєзнавець Олег Юрченко. – ін навчався в Єлісаветградській чоловічій класичній гімназії, і це вже далі були Київ, Європа. Але перші 20 років – то Єлісаветградщина! Ми завжди пам’ятали, що він наш земляк, та й инниченко теж пам’ятав, що тут – його мала Батьківщина!» До речі, через виключення за «український норов» олодимир Кирилович не зміг закінчити гімназію, і продовжив навчання та отримав атестат у сусідньому Златополі.

Після його смерті в еміграції 1951 року, родинний архів перевезений до Української вільної академії наук у США. Згідно із заповітом удови инниченка, архівом розпоряджалась Академія, але за однієї умови: у разі відновлення Незалежності України, архівні матеріали мали повернутись на Батьківщину. і ця робота ще попереду.І упродовж двадцяти років, фактично від дня ухвалення Декларації про державний суверенітет, Україна вела переговори зі США та Францією: у результаті, архів по частинах перевезений до України. Про це розповів один із ініціаторів повернення архіву – віце-президент Києво-Могилянської академії олодимир Панченко. ідкриваючи зал инниченка-художника у Кіровоградському обласному художньому музеї, він зазначив: «Звичайно, ця нинішня подія – абсолютно фантастична! Особливо, якщо подивитись на неї очима самого инниченка. Малювати він починав в Єлісаветграді, тому що тут були малювальні класи, які не пройшли повз нього. Отже, якісь перші навички малювання і живопису він здобував саме у рідному місті. Хоча більш професійне малярство у нього пов’язано уже з еміграцією, і саме там він створив оту сотню робіт, частина з яких виставлена тут».

Нинішнє повернення инниченка на Батьківщину ще неповне. боргу батьківщина перед ним не видавши ще повне зібрання творів, до речі, як і Тараса Шевченка. олодимир Панченко запропонував, наприклад, на набережній Інгулу Кіровограді встановити пам’ятник Петькові-халамиднику – літературному герою инниченка та його прообразу в дитинстві. На щастя нині від балачок помітним став перехід до конкретнтних справ. Кіровоградщина, здається, повернулася лицем до вшановування пам’яті своїх славектних земляків. Але не з того почала, не з инниченка чи Маланюка, а з чорносотенця і антисеміта Пашутіна. І це дуже прикро… шановуючи олодимира инниченка, місцева громада за підтримки владних інституцій у вересні цього року встановить пам’ятник инниченкові – голові Генерального секретаріату Української Центральної Ради і визначному митцю свого часу. До цього місцева громада, що і нині не відзначається своєю українскістю та партіотизмом та має північно-лівий крін ййшла довгих девятнадцять років. А зараз почулися голоси про масонство земляка та шпигунство на користь СРСР. Але роботи на памятником добігають до логічного кінця, хоча традиційно затьмарені традиційною невиправданною порубкою дерев.

Портал гражданской журналистики. Интернет-издание ХайВей. Портал громадянської журналістики. Інтернет-видання ХайВей.

Матеріали рубрик БІзнес повідомляє та Світ політики публікуються на правах реклами. ХайВей не несе відповідальностІ за їхній зміст.